с. Заболоття

Заболоття

Заболоття – село Любомльського району Волинської області. Розташоване за 25 км. Від районного центру і за 180 км. від Луцька. Має автобусне сполучення з містами Любомль, Ковель, Володимир-Волинський, Луцьк. Населення – 564 чоловік.

 З переказів відомо, що Заболоття як такого раніше не існувало. Було одне село Нудиже, з північного боку якого було велике болото. По ньому протікала повноводна річка. На ній побудували водяний млин. Від села до млина прямої дороги через болото не було.  Болото об’їжджали піщаною гористою місцевістю з південно-західного боку, що було далеко і незручно. Поступово біля млина почали поселятися люди. Цей куток стали називати Мельниками. Так утворилася західна частина села Заболоття. Через деякий час греблю прорвало. Млин перестав існувати. Болото звузилося і через нього від села до кутка Мельники проклали дорогу навпростець. Поступово за болотом почали поселятися люди, так утворилась друга частина села.

З 1920 р. по 1939р. Заболоття перебувало під владою Польщі. Від німців село звільнили 9 липня 1944 року. Після 1944 року в лісах ще перебували загони Української повстанської армії.

Сільська рада с. Заболоття офіційно зареєстрували в 1944 році. Першим її головою працював Сулім Феофіл Іванович.

У 1947 році почалася агітація за вступ людей у колгосп, який офіційно зареєстрували у вересні 1948 року і назвали ім. Леніна. Першим головою колгоспу був Драган Матвій Іванович. У 1957 році відбулося укрупнення господарства, до якого ввійшли ще два колгоспи – ім.  Хрущова (село Крушинець) та ім. Ворошилова (село Гуменці). Його очолив Сиротюк Іван Павлович.

У селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини, клуб.

Відомі люди

Гей Василь Степанович - член НСПУ з 1974 р.

Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в с. Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети. Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії "Лесин кадуб". Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників. Окремими виданнями вийшли книги “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004).

Раптово помер у м. Луцьк 12 березня 2016 р.  ,поховали Василя Гея на луцькому міському кладовищі у селі Гаразджа.

Гупало Сергій Лукашович, кандидат економічних наук, доцент Луцького національного технічного університету Голян Василь Анатолійович.